🎙 Сценарій лекції: Raymarching

Блок 2. Математика невидимого: SDF, Марширування та Нормалі (~20 хвилин)
SDF Sphere Logic

«Перш ніж ми пустимо промені у наш віртуальний світ, нам потрібно зрозуміти, як ми цей світ описуємо. Ми відмовляємося від полігонів на користь SDF (Signed Distance Functions) — знакових функцій відстані. Це фундамент усього, що ви побачите далі.

Уявіть, що простір — це не порожнеча, а поле інформації. Кожна точка в ньому точно знає відстань до найближчого об'єкта. Якщо ми візьмемо найпростішу форму — сферу, її опис перетворюється на елегантну формулу:

Математичне визначення SDF сфери:

SDF Formula and Logic

(Відстань від центру до точки мінус радіус)

Чому функція "Знакова"? Подивіться на екран. Значення d говорить нам усе про положення точки:

Для відеокарти це ідеально: замість мільйонів координат вершин ми передаємо одну математичну інструкцію. Це дає нам нескінченну деталізацію — ви ніколи не побачите гострих граней полігонів на нашій сфері.»

SDF Sphere Logic

«Добре, у нас є формула. Але як перетворити її на пікселі на екрані? Тут вступає у гру алгоритм Sphere Tracing (Марширування сфер).

Подивіться на верхню схему. У звичайному рейтрейсингу ми шукаємо перетин аналітично. У Raymarching ми діємо як незряча людина з тростиною, але дуже розумною тростиною. З камери вилітає промінь. У початковій точці ми запитуємо у нашої SDF: "Яка відстань до найближчого об'єкта?".

Якщо відповідь 5 метрів — ми отримуємо "Безпечну зону". Подивіться на ці сині кола на слайді. У радіусі цього кола гарантовано нічого немає. Ми можемо миттєво перестрибнути ці 5 метрів. У новій точці ми знову запитуємо дистанцію і знову стрибаємо.

Зверніть увагу на друге зображення (image_356af4.png). Бачите, як кроки стають крихітними біля самої поверхні? Алгоритм адаптивний: він летить на величезній швидкості у порожньому просторі та "сповільнюється" до мікроскопічної точності, коли наближається до об'єкта. Це дозволяє нам знаходити поверхню з точністю до 0.001 міліметра.»

SDF Sphere Logic

«Тепер перенесемо цю логіку в код. Відкрийте метод raymarch. Всередині ви бачите цикл for. Це і є наші "стрибки". Але щоб відеокарта не згоріла, намагаючись знайти нескінченність, у нас є три суворі умови виходу, які ви бачите на схемі:

1. Удар (Hit): Якщо d < EPSILON (0.001). Ми підійшли так близько, що вважаємо це торканням. Повертаємо пройдений шлях t.
2. Виліт (Miss): Якщо t > MAX_DIST. Промінь полетів у відкритий космос. Малюємо фон.
3. Ліміт (Limit): Ми зробили MAX_STEPS (наприклад, 128). Це наш запобіжник, щоб промінь не застряг у нескінченних обчисленнях між об'єктами.

SDF Sphere Logic

«Якщо ми зараз запустимо код, ми побачимо плоске біле коло. Чому? Тому що ми знайшли точку торкання, але не знаємо, як вона нахилена. Ми не знаємо, де у об'єкта "верх", а де "бік". Нам потрібні Нормалі.

У Raymarching є магічний спосіб знайти нормаль, не знаючи геометрії. Ми використовуємо Градієнт. Подивіться на формулу з вашого скріншота. Ми беремо точку торкання і ледь-ледь (на 0.001) зміщуємося вправо, вгору і вперед.

$$n = \text{normalize}(\text{map}(p + \epsilon) - \text{map}(p - \epsilon))$$

Ми порівнюємо: "Чи стала відстань більшою чи меншою при цьому зсуві?". Ця різниця і є вектор напрямку поверхні. Метод getNormal у коді робить саме це: він "обмацує" простір навколо точки торкання і обчислює, куди спрямоване обличчя об'єкта. Тепер ми готові спрямувати туди світло і побачити справжній об'єм!»

SDF Sphere Logic

«Подивіться на результат. Завдяки нормалям, які ми обчислили з чистої математики, світло лягає на сферу ідеально. Ми отримали повноцінний 3D об'єкт, не намалювавши жодного трикутника. Але сфера — це тільки початок. У наступному блоці ми змусимо її рухатися і об'єднаємо з іншими фігурами за допомогою математики злиття.»