«Всім привіт! Сьогодні у нас з вами дуже незвичайна і, на мій погляд, найкрасивіша тема в комп'ютерній графіці.»
«Давайте для початку згадаємо, як працює графіка в більшості сучасних ігор. Будь то Cyberpunk або GTA, все, що ви бачите на екрані — машини, будівлі, персонажі — складається з сітки полігонів. Тобто з мільйонів крихітних плоских трикутників. Відеокарта бере ці трикутники, проєктує їх на екран і зафарбовує. Це стандартний підхід, який називається растеризацією, і він працює неймовірно швидко.
Але сьогодні ми зробимо крок убік. Ми повністю відмовимося від цієї ідеї. На нашій лекції ми не будемо використовувати жодного трикутника, жодної вершини і жодної 3D-моделі, завантаженої зі сторонніх програм. Ми будемо використовувати інший підхід — Raymarching (Марширування променів).
Щоб зрозуміти, в чому його суть, давайте порівняємо його з класичним Ray Tracing (Трасуванням променів), про який ви напевно чули.»
«У класичному рейтрейсингу ми випускаємо промінь з віртуальної камери прямо в піксель екрана і дивимося, куди він потрапить у 3D-світі. Наш алгоритм шукає точний аналітичний перетин променя з поверхнею. По суті, комп'ютер розв'язує суворі математичні рівняння — наприклад, рівняння перетину лінії та площини.
Це звучить круто, але у цього методу є величезний мінус. Ми жорстко обмежені. Ми можемо відобразити тільки ті поверхні, для яких ми взагалі здатні розв'язати це математичне рівняння перетину.
Якщо у вас у сцені проста плоска стіна або ідеальна сфера — рівняння розв'язується легко. Але що, якщо ви хочете намалювати нескінченний фрактал? Або губку? Або слиз, який капає зі стелі і плавно зливається з підлогою? Розв'язати точне рівняння перетину для таких складних, органічних форм аналітично — практично неможливо.
І ось тут на сцену виходить магія Raymarching. Ми змінюємо саму філософію того, як ми описуємо світ навколо нас.
Замість того щоб шукати точну точку перетину за допомогою складної формули, ми описуємо всю нашу сцену як Distance Field (Поле відстаней).
Що це означає? Уявіть, що простір навколо нас — це не порожнеча з об'єктами, а математичне поле. І кожна точка в цьому просторі знає тільки одне: "Яка найкоротша відстань від мене до найближчого твердого об'єкта?".
Raymarching дозволяє нам відобразити будь-яку поверхню, якщо ми можемо задати її простим виразом, наприклад $f(x, y, z) = 0$. Якщо ми можемо описати об'єкт формулою — ми можемо його намалювати! Нам не потрібно зберігати в пам'яті мільйони трикутників. Вся сцена — це просто математика.
Саме цей підхід використовується програмістами на демосценах, коли вони створюють цілі 3D-світи розміром всього у 4 кілобайти. Це дозволяє робити нескінченні процедурні ландшафти, м'які тіні без "сходинок" та об'єкти, що плавляться і перетікають один в одного.
І сьогодні ми не просто вивчимо цю теорію. Наприкінці лекції ми разом напишемо з нуля справжню 3D Лава-лампу, використовуючи тільки код і математику.»